Виконані роботи ви фотографуєте і висилаєте на мою електронну пошту -
Шановні діти запрошую вас на урок в zoom.
Подключиться к конференции Zoom о 10.00 год.
https://us05web.zoom.us/j/85263748237?pwd=a2N6empRR0hSWUhORmdRcEVqaHJGZz09
Идентификатор конференции: 852 6374 8237
Код доступа: Px3645
21.01.21 - історія України
Шановні діти запрошую вас на урок в zoom.
Подключиться к конференции Zoom о 15.00 год.
https://us05web.zoom.us/j/85263748237?pwd=a2N6empRR0hSWUhORmdRcEVqaHJGZz09
Идентификатор конференции: 852 6374 8237
Код доступа: Px3645
Хто не зміг приєднатися до уроку, ознайомтеся з матеріалом тут.
Розвиток економіки України в середині 60-х — на початку 80-х рр.
Робота з документами
«За багатьма найважливішими показниками, особливо за обсягами промислової
продукції та капіталовкладеннями, Україна досягла рівня, який мав увесь
Радянський Союз напередодні Вітчизняної війни» (77. Шелест).
«Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до
1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації.
Кризові явища дедалі більше поглиблювалися під впливом особливостей
функціонування господарства республіки (станом в екології, деформованою
структурою розміщення продуктивних сил та ін.) (О. Д. Бойко).
Запитання
Чому такі різні оцінки розвитку ситуації і хто з двох авторів помилявся?
III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Спроби реформування економіки в
другій половині 60-х pp.
Учитель. Спроби М. Хрущова послабити владу партійної бюрократи, бодай
частково обмежити матеріальні привілеї номенклатурної еліти, децентралізувати
управління економікою зумовили його усунення з посади. 14 жовтня 1964 р. пленум
ЦК КПРС Першим секретарем ЦК КПРС обрав Леоніда Брежнєва, посереднього
політика, колишнього партійного функціонера з Дніпропетровщини. Пленум
звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й
поспішному експериментуванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні
норм партійного життя, принципів партійного керівництва.
Гостра критика економічної політики М. Хрущова зобов’язувала нове
керівництво розробити власну концепцію розвитку економіки.
Почали з сільського господарства, зокрема із запровадження нових принципів
закупівлі продукції: твердого планування, збільшення заготівельних цін, доплат
за надплановий продаж, підвищення матеріальної зацікавленості селян.
Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво
вплинути на стан справ не змогли. Адже вони не змінювали виробничих відносин на
селі, за якими селянин залишався підневільним. Майже узаконена система
розкрадання, зневага до збереження вирощеного поглиблювали непривабливу картину
колгоспно-радгоспного буття.
Низька ефективність колективізованого й одержавленого господарювання на
селі особливо яскраво виявлялася, коли порівнюють його продуктивність з
віддачею особистих підсобних господарств. Займаючи лише 5,8 % земельних угідь
України, останні, наприклад, 1970 р. забезпечили майже три чверті загального
виробництва картоплі, третину — молока, овочів, м’яса (серед іншого свинини —
близько половини), 61,9 % яєць.
Брежнєвська аграрна політика була «одностайно» підтримана партійним
керівництвом України як єдино правильний шлях, проте сільське господарство не
досягло запланованого рівня. Причини вбачалися у повільній реалізації вказівок,
послабленні контролю, зниженні відповідальності за доручену справу,
поверховості керівництва.
Програма економічної реформи в промисловості передбачала ліквідацію
раднаргоспів, що означало обмеження прав союзних республік і їх територіальних
органів, відновлення всевладдя союзних міністерств. 90 % підприємств республіки
підпорядковувались Москві. У розпорядженні уряду УРСР залишилась фактично
місцева промисловість. Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК Компартії України схвалив
це рішення ЦК КПРС, зазначивши, що ліквідація раднаргоспів має винятково
важливе політичне і народногосподарське значення, хоч не так давно, у квітні
1957 p., пленум ЦК КПУ констатував народногосподарське значення саме
запровадження раднаргоспів.
Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслідки:
перервались усталені народногосподарські зв’язки, збільшилася собівартість
продукції, погіршилася дисципліна поставок, почастішали зустрічні поставки
одних і тих самих матеріалів, сировини і палива. Позбавлення республік права
управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських
тенденцій, посилення адміністративно-командних методів управління — все це
позбавляло реформу реальних перспектив.
Водночас реформатори прагнули послабити прояви місництва, прискорити
технічний прогрес. Було запропоновано нову систему оцінки діяльності
підприємств (за реалізацією продукції, рівнем рентабельності, виконанням плану
поставок). Планувалося розширення
прав підприємств, їхньої самостійності на основі повного госпрозрахунку.
Але запровадження цієї концепції в економічну практику здійснювалось повільно і
непослідовно. На заваді змінам стояв бюрократичний апарат.
ЕКОНОМІКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
60-Х РОКІВ
|
Етап |
Характеристика |
|
І етап.
(1964-1965pp.) |
Перевірка
на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні
експерименти. 1964 року деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли
на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції
безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм.
Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так
і на суміжні галузі. 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах
машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої
промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування,
поліпшено матеріальне стимулювання. 1965 р. апробовано нову систему
преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90
підприємств). Сільське
господарство У листопаді 1964 р. було скасовано всі рішення 1959-1963 pp.,
які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи
в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих
селянських господарств. Були запроваджені норми на утримання худоби |
|
Висновок. Позитивні результати експериментів
засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів
управління господарством |
|
|
II етап.
(1965-1969 рр.) |
Сільське
господарство У березні
1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який назвав причини відсутності прогресу в
розвитку сільського господарства (ігнорування економічних законів, порушення
принципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна
зацікавленість робітників, прояви волюнтаризму та суб’єктивізму в керівництві
сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум
змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами
продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено
основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних
цінах залежно від урожайності. Було запроваджено додаткову оплату праці
працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Була дозволена
вільна заготівля сільськогосподарської продукції у населення за сталими
цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50 %
надбавки від вартості. Зросли капіталовкладення в розвиток сільського
господарства, обсяги зрошення і меліорації земель |
|
Висновок. Нові ціни, жорсткий план здачі
продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий
час стимулювали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставання
аграрного сектору економіки криються значно глибше і без розвитку різних форм
власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості
селянства надалі позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі |
|
|
Промисловість
та система управління У вересні
1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у
промисловості. На пленумі було вирішено ліквідувати раднаргоспи і відновити
галузеву систему управління через союзні та союзно-республіканські
міністерства (фактично галузеві монополії). У жовтні
1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили
рішення про реорганізацію органів управління. В УРСР було утворено 22
союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту
і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої
промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального
забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою
республіки були суттєво обмежені |
|
Удосконалення системи планування Підвищення наукового рівня роботи планових
органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання
п’ятирічних планів із розведенням найважливіших завдань по роках. Розширення
господарської самостійності підприємств, зокрема шляхом скорочення кількості
планових показників (до 8), що доводилися до підприємств, та запровадження
повного госпрозрахунку. В основу оцінки господарської діяльності підприємств
було закладено насамперед показники обсягу реалізованої продукції, одержаного
прибутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції.
Посилення стимулювання виробництва Замість фонду підприємства було утворено
три самостійних фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів,
запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для
преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги);
соціально-культурних заходів та житлового будівництва (для будівництва і
капітального ремонту житла, культурно-побутових установ, поліпшення
обслуговування працівників). Перехід на нові умови праці відбувався поступово:
1966 р. за новими умовами господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5
%), а в 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %)
Запитання
1. На що було спрямовано заходи партійного керівництва для поліпшення
розвитку економіки?
2. Що заважало проведенню цих реформ?
Робота з таблицею
ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
|
Показники |
1961-1965
рр.(%) |
1966-1970
pp. (%) |
|
Валовий
суспільний продукт |
6,9 |
6,7 |
|
Вироблений
національний доход |
7,0 |
6,7 |
|
Вся
продукція промисловості |
8,8 |
8,4 |
|
Капітальні
вкладення |
5,2 |
6,8 |
|
Продуктивність
суспільної праці |
6,4 |
6.1 |
Запитання
Порівняйте показники першої і другої половини 60-х років і зробіть
висновки.
⇒⇒ Економічне становище УРСР у 70-ті
— на початку 80-х pp. XX ст.
Учитель. 70-80-ті роки
відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних
республік. Союзні відомства на свій розсуд використовували багатства і трудові
ресурси України. Лише вони монопольно вирішували, де, скільки і коли будувати,
що в Україні виробляти та куди направляти, їх головним аргументом була
економічна доцільність, хоча за цим приховувалась глибинна політика збереження
радянської імперії. Першочергова увага приділялась вугільній промисловості,
чорній металургії, важкому та електротехнічному машинобудуванню,
військово-промисловому комплексу. В Україні споруджувалися нові
гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти.
Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило
до забруднення довкілля. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянщини,
Західної України, у багатьох містах інших регіонів республіки рівень
забрудненості повітря значно перевищував допустимі норми. За оцінками
спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу
відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу загалом.
Водночас погіршувалося становище з водою; у республіці інтенсивно
будувалися підприємства «великої хімії», причому форсована «хімізація»
більшості регіонів не відповідала потребам України.
«Штучні моря» поглинули близько 1 млн гектарів чудових родючих земель. Про
недоцільність побудови Київського, Кременчуцького та інших водоймищ попереджали
науковці, літератори, публіцисти, протестували місцеві жителі, які вимушені
були переселятися, залишаючи рідні місця. Проте влада проігнорувала думку
громадськості.
Протягом короткого часу в Україні без належного обґрунтування, розрахунків,
за застарілими і недосконалими технологіями, без урахування геологічних
особливостей місцевості було споруджено 8 атомних електростанцій. Центральні
міністерства й відомства довели концентрацію атомних електростанцій в Україні
до небезпечного рівня. Необхідності в цьому, з точки зору інтересів народного
господарства республіки, не було.
В Україні виробляли 21 % загальносоюзного обсягу електроенергії, причому в
республіці використовували лише частину, а решту передавали до сусідніх
республік й експортували за кордон. Вирученими за продаж електроенергії коштами
розпоряджалися ті ж таки центральні відомства.
Як і в попередні десятиліття, у 60-80-х роках Україна залишалася одним із
найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки.
Замовлення військовиків виконували кращі підприємства, там концентрувалися
найбільш кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди
спрямовувались найбільш якісна сировина і матеріали. В Україні сформувався
потужний військово-промисловий комплекс(ВПК), основу якого становило
керівництво армії та оборонні підприємства. Це був додатковий фактор
централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих
особливостей, ні республіканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого
зростання, посилення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх
цивільних структур.
Водночас розвиток галузі, що займалася випуском товарів народного
споживання в республіці, тривав дуже повільно. Більшість машин та обладнання
підприємств легкої і харчової галузей промисловості застаріли, а ефективність
їхньої роботи була дуже низькою. Через це незадовільною була і якість
вітчизняних товарів, багато з яких, до того ж, були дефіцитними.
Згортання економічної реформи означало придушення господарської ініціативи,
ледь помітної самостійності підприємств, нових економічних методів управління
виробництвом, повернення командно-адміністративної системи до звичних
директивних засобів керівництва. Панівним залишився екстенсивний шлях розвитку
виробництва, тобто зростання обсягів досягалося за рахунок залучення додаткової
робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі,
нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ тощо.
У результаті основні виробничі фонди України в 1966-1985 pp. майже
почетверилися, кількість робітників і службовців зросла в 1,5, а капіталовкладення
— у 2,5 раза. Проте якщо у першому п’ятиріччі цього періоду обсяг промислової
продукції, згідно з офіційною статистикою, збільшився на 50%, то в останньому —
лише на 19, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з
3,2 до 0,5%, темпи зростання продуктивності суспільної праці зменшились у 2,2
раза, національного доходу — у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 раза.
Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і зробити
стимулювання залежним від результатів праці. Розбіжність інтересів трудівника,
підприємства і суспільства, нежиттєздатність виробничих відносин зумовили крах
економічних новацій.
Замість того щоб виробничі пропорції регулювати потребами споживання, тобто
ринком, соціалістична система запровадила плановість, волюнтаристськи
встановлені показники. Окрім того, у 70-80-ті роки надзвичайно поширилася
практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у
суспільство тотального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів,
обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас
виробляли чимало нікому не потрібних речей, і це робили лише тому, що вони були
включені в план.
Високорозвинені країни побудували постіндустріальне суспільство, вступили в
технотронну еру. Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію.
Але вилучення з виробництва застарілого устаткування, середній вік якого 1985
р. становив 28 років, відбувався дуже повільно. Зношеність основних виробничих
фондів становила 1961 р. — 28 %, а 1985 р. — 43 %. Хронічним стало невиконання
«накреслених» партійними з’їздами планів. Економіка республіки, як і всієї
країни, стрімко наближалася до кризи.
У цей час Україна все ще зберігала за собою роль однієї з найважливіших
паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних баз країни.
Р ⇒⇒ Негативні тенденції в розвитку економіки України
1. Несприятлива демографічна ситуація:
а) приріст у 80-х роках знизився порівняно з 60-ми pp. у 4 рази;
б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл до міст
(у 1961-1986 pp. міське населення зросло з 20,6 млн до 33,7 млн осіб, або на
63,6 %, водночас сільське населення зменшилося на 23 %);
в) динаміка вікового складу розвивалась у бік зростання людей похилого віку
(якщо 1960 р. співвідношення числа пенсіонерів і зайнятих у народному
господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).
2. Домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо 1946 р. співвідношення між
10 % трудящих, що одержали найвищі, і 10 %, що мали найнижчі заробітки,
становило 1:7,2, 1956 р. — 1:4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція
заробітної плати переважала над стимулюючою, що не сприяло активізації
людського чинника на виробництві.
3. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити
ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального
потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК
КПРС, а в 1976-1980 pp. — майже 200 комплексних програм розвитку народного
господарства (енергетична, продовольча, меліоративна тощо), кардинальних
позитивних зрушень не відбулося.
4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових
ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу. Можна
погоджуватися чи не погоджуватися з твердженням американського економіста
Холланда Хантера, який констатує, що вилучення поточного доходу України й
використання його в інших регіонах СРСР є визначальною ознакою економічної
історії України. Можна також піддавати сумніву обґрунтованість розрахунків
британського вченого Пітера Вайлза, відповідно до яких Україна регулярно
вносила до радянського бюджету на 10 % більше, ніж отримувала з нього. Водночас
цілком очевидно, що у цей період постійне зміщення паливно-енергетичного комплексу
СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат вимагали перекачування з
України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів.
Проте Україна мала особливості власного економічного розвитку, які ще
більше ускладнювали ситуацію в республіці:
1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Ця структура склалася
фактично ще за довоєнних п’ятирічок, коли на підставі аналізу наявних природних
ресурсів союзним центром було вирішено зробити акцент на першочерговому
розвитку у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна
металургія, важке та електротехнічне машинобудування. У 60-80-х роках ці галузі
дістали новий імпульс, відбувся інтенсивний процес прирощення потужностей, що
ще більше посилило деформації в економіці України. Ніякими аргументами не можна
виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6 % території Радянського
Союзу, у цей час було побудовано і будувалися надалі майже 40 % атомних
енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська)
мали працювати не на Україну, а виробляти електроенергію для європейських країн
РЕВ. Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка
галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції
не перевищувала 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник становив 50-60
% і більше. Деформації в економіці зумовили не тільки появу товарного дефіциту,
а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.
2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних
сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у
6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. У цей час щорічно промисловими
об’єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад 10 млн тон шкідливих
речовин. Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення
посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України
сягав 57 %, а в степовій зоні — 73 %. Розораність безпосередньо
сільськогосподарських угідь становила 80 % проти 25 % у США і 48 % у Франції.
Це спричинило активізацію ерозійних процесів, через що Україна щороку втрачала
до 600 млн тон родючих ґрунтів. Катастрофічні екологічні процеси посилили
гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки,
зайнятого у галузях із шкідливими для здоров’я умовами праці, становила в
Україні 53 %. У складній екологічній ситуації опинилося населення міст, адже,
наприклад, третину території Львова займали промислові підприємства, у Чернівцях
вироблялися майже три чверті промислової продукції області. Цей перелік
екологічних негараздів України можна продовжувати.
3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої
спрацьованості в промисловості республіки збільшився від 28 % у 1961 р. до 43 %
у 1985 р. Характерно, що основні виробничі фонди України зношувалися швидше,
ніж загалом по країні, оскільки частка старих підприємств була вищою. А от за
темпами зростання основних виробничих фондів республіка посідала 1986 р.
останнє, 15 місце у Радянському Союзі.
4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період
від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції
промисловості посідала 13 місце в СРСР. Не кращим був і стан сільського господарства
— республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. посідала 11 місце,
а 1985 р. перемістилася на 13. З огляду на це, закономірним є той факт, що і за
темпами зростання виробленого національного доходу за період 1980-1986 рр.
Україна посідала те саме 13-те місце в Радянському Союзі. Трохи кращими були
показники реальних доходів на душу населення, відповідно до яких республіка
1980 р. поділяла 12-14 місця, а 1985 р. — 5-6-те.
. Узагальнення та
систематизація знань
Задання за запитаннями. Усно.
1. Які економічні реформи були здійснені протягом 60-70-х рр. XX ст.?
2. З якою метою вони проводились?
3. Що заважало їх проведенню?
4. Які негативні тенденції проявлялись в економіці України?
5. Що свідчило про «застій» в економіці?
Опрацювати відповідний матеріал підручника.
Параграф 15
15.01.21 - всесвітня історія
ановні діти запрошую вас на урок в zoom.
Подключиться к конференции Zoom о 10.00 год.
https://us05web.zoom.us/j/85263748237?pwd=a2N6empRR0hSWUhORmdRcEVqaHJGZz09
Идентификатор конференции: 852 6374 8237
Код доступа: Px3645
Тема:Японія. Повоєнне реформування країни. Хірохіто. Японське «економічне диво». Внутрішня та зовнішня політика.
Тема "Японія 1945-2017
років"
Форма уроку: урок -подорож.
План уроку:
1.
Загальна характеристика країни.
2.
Японське "економічне диво".
3.
Внутрішня політика Японії на сучасному
етапі.
4.
Міжнародна політика Японії.
5. Українсько-японські відносини
6. Цікаві факти про країну
Епіграф до уроку
"Схід- це схід, Захід- це захід,
і не зустрітися їм ніколи".
Ред’яр Кіплінг
Хід уроку
Отже, «Захід – це захід, схід є схід, не зустрітися їм ніколи». Ці слова,що належать англійському письменнику Рeд’яру Кіплінгу і до сьогодні привертають нашу увагу. Одні погоджуються, що заходу і сходу ніколи не зрозуміти один одного, інші навпаки доводять, що схід європеїзується, а захід проявляє цікавість до традицій сходу. А ми з Вами в продовж сьогоднішнього уроку спробуємо зрозуміти як же насправді. І здійснимо уявну подорож однією досить цікавою і неповторною своєю культурою, звичаями та традиціями країною. Країною Сонця - Японією.
Запитання вчителя: А які асоціації у Вас взагалі виникають зі словом Японія?
-
Отже, Ви вже багато знаєте про цю
країну, на сьогоднішньому уроці ми
з Вами обов'язково зможемо прочинити завісу загадкової Японії.
Візитка країни.
-
Японія - це
країна - архепілаг, розташована в Східній Азії на 4 великих островах (Хоккайдо,
Хонсю, Сікоку, Кюсю) та майже 4 тис.
дрібних островів, які омиваються водами Тихого океану, та морями – Охотським,
Японським, Східно
- Китайським.
-
Населення - 127 млн. осіб.
-
Столиця – Токіо
-
Офіційна мова -
японська
-
Державний лад -
конституційна монархія
-
Форма територіального устрою - унітарна
держава
-
Давня назва
- « Ніппон », що означає «джерело сонця».
-
Релігія -
синтоїзм та буддизм
-
Грошова одиниця -
японська єна
-
Прапор - червоний диск
в центрі полотнища
-
Неофіційний герб- 16-пелюсткова
хризантема
-
Найвища гора- Фудзіяма (висота
-
Одно національна країна- японці
складають 99% .
-
Обмежені і природні, і земельні ресурси.
А зараз давайте ми з Вами пригадаємо ті події,
які країна пережила в першій половині ХХ ст.
Завдання за запитаннями.Усно.
1. До якого військово - політичного блоку увійшла
Японія в Першій світовій війні?
2. До якого військово - політичного блоку увійшла
Японія в Другій світовій війні?
3. Яка подія відбулася 7 грудня
1941 року що стосувалася і Японії і США?
4. Що Вам відомо про події 6 та 9 серпня 1945 року?
5. Коли Японія підписала Акт про Капітуляцію?
Японія брала участь у Другій світовій
війні, яка закінчилася для неї не тільки поразкою, але й колосальними, як на
достатньо консервативну країну, змінами. В результаті капітуляції вона втратила
всі азіатські колонії, 25% національного багатства, 1/3 промислового
потенціалу, увесь флот. Лютували голод, інфляція, безробіття, відчувався
тотальний дефіцит практично всього. Було зруйновано міф про
непереможність японської армії, дискредитована воєнна каста, що десятиріччями
керувала суспільством, а в новорічному радіозверненні 1946р. імператор
Хірохіто назвав хибною ідею про божественність імператора .Країна була
окупована американськими військами, зламано національну гордість, майбутнє малювалось
невеселими барвами. Вселенською катастрофою стало для японців американське
бомбардування 6 і 9 серпня 1945року....
Город
Раскрыл
Обожженный рот
В муке невыносимой..
Люди, вы слышите?
Песню поет,
Песню поет Хиросима!
З такими словами, що доходять до глибини душі, до людей усього світу звертається Тіканорі Сімідзу. Рядки ці написані не сьогодні, але й донині не вщухає їхнє звучання, оскільки трагедія Хіросіми незабутня.
Японці - єдиний народ на землі, що піддався атомному кошмару, устояв у жахливому потрясінні і знайшов у собі сили вистояти.Але не для того, щоб просто вижити, а .й здивувати увесь світ своїми соціальними, економічними успіхами, політичною стабільністю, особливим японським менталітетом.
1. Візитка країни. Ми вже з вами отримали загальне уявлення про Японію, уявили собі Японію після 1945 року.
Отже, вступивши в післявійськовий період зі зруйнованою
і дезорганізованою економікою Японія в 50 - 60-х роках продемонструвала швидкий
ріст, за своїми темпами випереджуючий розвиток інших великих країн. Як так
сталося і чому ми Вами і розглянемо під
час нашої подорожі.
2. Японське "економічне диво".
Отже, ми з Вами підійшли до розгляду 2 питання
нашого уроку «Японське економічне диво».
Результати своєї роботи презентує група "Економісти". (Виступ учня).
завдання за запитаннями. Письмово.
1. В
яких європейських країнах ми зустрічалися з явищем «економічне диво»?
2. В
чому була особливість японського економічного дива» порівняно з німецьким та
італійським?
Охопило найбільший проміжок часу (майже 20 років), було сплановано,
базувалося на здійсненні науково - технічного процесу, японське економічне диво
зробили можливим самі японці (працьовитість та дисциплінованість).
Внутрішня політика Японії на сучасному етапі.
Нам
зрозуміло, що економічний підйом в країні не може тривати довгий час. В 70-80
ті роки в Японії почалася економічна криза.
Щоб
подолати кризу, країна приступила до реалізації програми структурної перебудови
економіки. Центр ваги було вирішено перенести з енергоємних та матеріаломістких
галузей на наукоємні галузі (електроніка, радіотехніка, Електронно -
обчислювальні машини, роботів тощо)., які споживають мало сировини і енергії , але потребують кваліфікованих інженерів та
робітників.
Щоб
знайти гроші, на реалізацію нової програм и, уряд Японії почав скорочувати
державні витрати, розвивати ринкові відносини, японський бізнес приступив до
експорту капіталів, створюючи виробничі потужності в інших країнах.
У
80-х роках ХХ ст.. Японія стала одним з найбільших світових інвесторів.
На сучасному етапі Японія посідає третє
місце за економічним розвитком в світі,
а за деякими позиціями – тримає першість в світовій економіці.
Якою же побачила Японію наша
дослідницька група «Мандрівники»? Учні презентують результати свого дослідження
(презентація «Сучасна Японія», буклет «Путівник по сучасній Японії».)
4. Міжнародна політика
Японії.
Ось ми дісталися наступного пункту
нашої подорожі «Зовнішня політика Японії». Результати свого дослідження
презентує група учнів «Дипломати».
Виступ учня
5.Українсько-японські відносини
. Яким чином характеризуються відносини Японії та України?
Останнім
часом одним з найкрупніших іноземних інвесторів в Україні є Японія. Саме тому окрім офіціальних візитів президента
України, було 2017 рік оголошено роком Японії в Україні. Це
рішення направлено на укріплення стосунків між державами та зміцнення стосунків
у економічному та політичному секторі. Така позиція президента України призведе
до збільшення кількості візитів представників Японії в нашій країні та
збільшення іноземних інвестицій в економіку.
Президент України Петро Порошенко відправився з офіційним
візитом на територію Японської держави, де зустрівся з губернатором префектури
Кіото Кеїдзі Ямадою. Ця зустріч мала показати японському уряду те, яким цінним
партнером вважає його Україна, і натякнути на бажання надального
співробітництва між ними. Саме на
зустрічі президент України із задоволенням сповістив губернатора і весь уряд
про те, що наступний 2017 рік в Україні буде оголошено роком Японії в Україні. Як пізніше повідомило
представництво, у квітні місяці дві
тисячі шістнадцятого року президент України відправився з офіційним візитом
до Японії на честь святкування двадцятип’ятиріччя признання Японією незалежності
української держави та встановлення парламентарних відносин між державами. В рамках візиту президент відвідав
декілька основних міст Японії, зустрічаючись з главами обох палат парламенту та
прем’єр-міністром Японії Сіндзо Абе. Окремо президент подякував останньому за
гостинність та щирість, які відповідають встановленим стратегічним
взаємовідносинам між країнами.
Після
того, як було 2017 рік оголошено в Україні роком Японії, почалась розробка
проектів, які мають за мету підвищити та об’єднати культурний рівень двох стран
у взаємодії одна з одною. Скоріше
за все, збільшиться кількість іноземних представників на территорії України, а
більше за все увага буде приділятись сфері освіти, оскільки саме через контакти
не тільки і не стільки офіційних представників країни, скільки через залучення
до культурного простору звичайних жителів, можна досягти найбільшого сприйняття
країни в свідомості іноземців. Увага буде приділятись програмі обміну
студентами між вищими навчальними закладами України та Японії, оскільки це є
найбільш вдалим рішенням по транслюванні культури Японіі до України. Окрім
обмінних програм, будуть створюватись культурні простори — фестивалі та
лекторії, до яких будуть активно залучати японців з ціллю, щоб вони передавали
свій унікальний досвід українцям.
у лютому 2011 року саме до Японії. Був
підписаний документ про глобальну співпрацю, дослідницькі проекти в межах ЧАЕС,
спільні угоди у вирішенні екологічних проблем. Закладено проекти з будівництва
українських супутників і ракетоносіїв для Японії. Співпрацюють країни на
спільному підприємстві з виробництва автобусів «Богдан».
На закріплення навчального
матеріалу.
Тестування. Письмово.
1. Визначте одну з причин японського економічного
дива:
а) ліквідація монархії;
б) ліквідація японських корпорацій;
в) майже повна відсутність військових витрат.
2. Виберіть рису,
не характерну для повоєнного розвитку Японії:
а) виробництво мікроелектронної техніки;
б) тісні зв'язки з СРСР;
в) орієнтація на США.
3. Що відповідає
Японії у 50-80-х роках?
а) тісне економічне і військове співробітництво з США;
б) країна входить до “ ядерного клубу ”;
в) ведуча партія -ЛДП;
г) держава – парламентська федеративна республіка;
д) більш розвинута промисловість, ніж сільське
господарство
4. Японія за формою правління:
а) президентська республіка;
б) абсолютна монархія;
в) конституційна монархія
5. Коли було прийнято
повоєнну конституцію Японії?
а) 1946р.; б) 1947р.; в)
1951 p.
6. З якою країною Японія так і не уклала мирний договір:
а) Китай; б) СРСР; в) США
Підсумок уроку.
Японія- це країна, яка зуміла стати однією з найбільш розвинених країн світу, не
втрачаючи при цьому своїх традицій. Вона зберігла своє власне обличчя і навіть змусила інші країни звернутися до її
досягнень. І я, особисто, вважаю, що сьогодні ми з Вами зробили вдалу спробу у
зближенні Сходу та Заходу.
Домашнє завдання. Опрацювати відповідний параграф підручника.
22.01.21
Тема: Китай. Проголошення КНР. Культ особи Мао Цзедуна. Реформування економіки Китаю наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Ден Сяопін.
Перевірка д/з. Письмово
1. А) завдання за запитаннями
·
Вкажіть основні
етапи деколонізації країни,що звільнилися з під колоніального
гніту
·
Які чинники вплинули на проголошення незалежності?
·
Поясніть феномен нових індустріальних держав Сходу. Чому
їх назвали азіатськими драконами?
·
Яке значення мали
повоєнні реформи для подальшого розвитку
Японії?
·
Проаналізуйте основні наслідки японського економічного дива.
Б) індивідуальна робота
·
Як ви розумієте твердження : « У 60 р.Японія була
майстернею світу,а в 80рр перетворилась в конструкторське бюро
світу?
·
Які риси національного характеру допомогли японцям
досягти сучасного розвитку країни?
2.
Пригадайте
,чим прославився Китай? (підказка)
виробництвом
паперу, пороху, порцеляни, уміли передбачувати місячні затемнення, знали
десяткові дроби, вживали від΄ємні числа,
знайшли компас, створили сейсмологічний прибор для вимірювання коливання землі,
створили релігію – конфуціанство і даосизм, винайшли ієрогліфічне письмо
· В Україні говорять «уміли зготувати ,та не вміли подати» - Про що йде мова?
Стародавні китайці називали його «вогнем життя».-· Як ця культура поєднує Китай, Японію та Індію?
Як ви сьогодні зрозуміли ми розпочинаємо вивчення історії Китаю
Проблемне
питання:
Чи змогла б Україна використати досвід Китаю
для стабілізації економіки?
Записуємо в зошити число, тему і план
1.
Проголошення КНР.
2.
Культ особи Мао
Цзедуна .Соціально-економічні експерименти комуністів.
3.
Культурна революція.
4.
Реформи Ден
Сяопіна.
5.
Китай на
рубежі століть
1.
Проголошення КНР
Китай став жертвою агресії Японії в 1931році. Після
Другої світової війни загострилось протистояння між КПК і Гоміньданом. 14
серпня 1945року між СРСР і Китаєм було
підписано договір про дружбу і
співробітництво. Переговори про створення коаліційного уряду між КПК і Гомінданом
закінчились невдачею. Гоміньдан поставив за умову роззброєння армії КПК, Мао
Цзедун не погодився і почав створювати НВАК. Армія Гоміньдану рушила на північ
, ії підтримували США. В 1947році НВАК перехопила ініціативу , режим Чан Кайші
зазнав поразки, залишки його військ було
евакуйовано на Тайвань. Успіхам комуністів сприяла аграрна реформа, націоналізація
промислових підприємств, банків,залізниць,власності іноземного капіталу,було
встановлено монополію зовнішньої торгівлі. Але економіка залишалась
багатоукладною.
1
жовтня 1949року було проголошено КНР. Головною метою комуністів проголосили
перетворення Китаю на сильну промислову розвинуту державу. Чан Кайші зі
своїми противниками емігрував на о.
Тайвань де проголосив Китайську республіку. Держава обрала капіталістичний шлях
розвитку і претендувала на місце единого представника китайського народу на
міжнародній арені.
2. Культ особи Мао Цзедуна .Соціально-економічні експерименти комуністів.
В
1953році у Китаї був взятий курс на індустріалізацію і націоналізацію приватної
власності. Перша п΄ятирічка була
успішно виконана (1953-1957рр) Велику допомогу надав СРСР. З його допомогою
було збудовано 500 підприємств. Замість приватного сектору економіки
створювався державний сектор. За радянським зразком було проведено суцільне
кооперування сільського господарства. Після ΧΧ з΄їзду КПРС і критики культу особи Сталіна відносини між
країнами погіршилися. Мао вирішив будувати соціалізм «швидше,краще,ощадливіше»
Для економічно мислення Мао була використана стратегія «людського моря» -
вирішення проблем за рахунок величезних
мас працездатного населення. Це суперечило здоровому глузду.
В
1958 році було розроблено курс «Трьох червоних прапорів»
- «великого стрибка»;
- створення
народних комун;
- побудови
соціалізму.
Перепишіть таблицю Політика «великого стрибка»
|
Заходи |
Результати |
|
Ідеологічна боротьба з «правим ухилом» в
партії Безкоштовна праця під гаслом «Три наполегливої
праці -10тис років щастя !» Створення замість сільськогосподарських
кооперативів «народних комун» Усуспільнення майна,введення зрівнялівки в
розподілі Регламетація життя селян Прискорення індустріалізації Масовий рух за збільшення виробництва чавуну і
сталі Прискорення світової революції |
Початок політичних репресій
Повний занепад промисловості і с/г-ва Дезорганізація економічного життя Посилилось протистояння між СРСР та
Китаєм,що привело до розриву Розкол в світовому соціалістичному таборі курс регулювання економіки |
3. Культурна революція
Згадайте:· Що являла собою культурна революція в СРСР?
·
Які були справжні цілі «культурної революції « в Китаї? Що спільного вона мала з культурою?
·
Проти кого вона була спрямована?
·
До яких наслідків
вона призвела?
Періодизація культурної революції(робота в зошиті та складання таблиці)
|
Період |
Характеристика |
|
Ι період
(1966-1969) |
Утверджувався культ особи Мао Цзедуна. Опора
на загони хунвейбінов та цзаофанів. Чистка в партії,комсомолі,показові
процеси над ворогами революції,масове насильство |
|
ΙΙ період (1969-1973) |
Заходи по
нормалізації становища . Криза партійного керівництва. Спроба переглянути
Конституцію. Боротьба за вплив в армії. Реабілітація деяких діячів. Влада в
руках «групи чотирьох» |
|
ΙΙΙ період(1973-1976) |
Була
прийнята нова Конституція(1975р). Реанімація ідей культурної революції.
Масові виступи робітників . Процес над «групою чотирьох» |
Робота з документом «Із листівки хунвейбінів»
4.
Реформи Ден Сяопіна(група Істориків
працюють з документами,інтернет –
ресурсами,власними дослідженнями)
В 1978році до влади прийшов реформатор і прагматик Ден Сяопін , було
запроваджено програму «Чотирьох модернізацій»
Реформи в сільському
господарстві:
-
Запровадження сімейного підряду
-
Поділ землі комун порівну
-
підвищення закупівельних цін
-
зросли матеріальні стимули селян
-
створювалась
мережа малих сільськогосподарських підприємств з переробки продукції та
промислів
Реформи в промисловості:
-
Державні підприємства переводились на госпрозрахунок і
отримували економічні стимули праці
-
Заохочувався дрібний і середній бізнес
-
Обмежувалися повноваження адміністративних органів і
партійних комітетів
-
Запроваджувалась оренда в промисловості
-
Створювались
вільні економічні зони за участю іноземного капіталу
-
Створювались
спільні підприємства
Реформи в
науково-технічній сфері та освіті
- виділялись значні кошти на наукові дослідження і проектно-конструкторські
роботи
- купувались за кордоном іноземні патенти та ліцезії
- підвищувалась наукоємкість виробництва
- передача відповідальності за початкову освіту на місцеву владу
- сприяння розвитку професійно-технічної освіти
- запровадження 9 річного обов΄язкового навчання
в школах
- збільшення фінансування освіти
- розширення самостійності вузів
Робота з документами («Інтерв΄ю Ден Сяопіна»)
Які завдання ставило перед собою китайське
керівництво,розпочинаючи реформи?
Чому реформи були розпочаті з сільського господарства?
Якими були наслідки цих реформ?
Говорячи про
перспективи розвитку Китаю Ден Сяопін часто вживав відоме прислів΄я:
«
Не має значення якого кольору кішка – чорного чи білого,аби вона добре ловила мишей»
Як ви думаєте, що при цьому мав на увазі основоположник реформаторського курсу в Китаї?
5. Китай на рубежі століть
Китай є першою у світі державою за
кількістю населення (20%). У Китаї відбувається зростання економіки на 7-12%.
Китай є ядерною державою. Китай багатий на вугілля,графіт,вольфрам.,
газ,нафту,марганець,залізну руду,золото,молібден, алюмінєві руди У Країні,де
панує комуністичний режим,законною є приватна власність.
У сільському господарстві велике
значення має сімейний підряд. На кожну людину припадає не менше 0,1 га,це
пов’язане з перенаселенням країни. Для КНР характерні високі темпи економічного
розвитку,екстенсивний характер економічного зростання. У КНР відбувається
перехід від екстенсивного господарства до інтенсивного господарювання. Основні проблеми: перенаселення країни,надлишок трудових ресурсів,загострення
соціальних проблем. Основна роль належить КПК,в країні діє багатопартійна
система. Країна залучає активно іноземний капітал,впроваджує нові технології,
займається космічними дослідженнями. Країна вступила до СОТ. За останні
роки Китай перетворився в світового
експортера ,природного споживача
сировинних природних ресурсів. «Дракон ,що тривожить орла» . Так
пояснюється протистояння США і Китаю.
Зовнішня політика на сучасному етапі
Принципи зовнішньої політики Китаю:
1.
Взаємної поваги суверенітету;
2.
Повага до територіальної цілісності;
3.
Принцип ненападу на інші країни;
4.
Недоторканність внутрішньої політики інших країн;
5.
Мирне існування з іншими країнами
КНР визнала незалежність України 27
грудня 1991року. Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 4 січня 1992року. У березні
1993 було засновано Посольство України в КНР,а Посольство України в КНР
функціонує з 1992року. Між країнами укладено 170 угод та 90 торгових договорів
У свій час Наполеон Бонапарт сказав:
· «Не будіть Китай. Коли він прокинеться , увесь
світ пошкодує про це» Як ви думаєте , що
мав на меті французький імператор? Чи поділяєте ви його точку зору?
· Що спільного ви вбачаєте в масових репресіях в
СРСР та «культурній революції» в
Китаї?
· Який досвід
Китаю ми могли б використати для стабілізації української економіки ?
Д/З опрацювати §14. Ст.130 1-6 – письмово і 15, все інше
усно.
Визначні постаті України
Микола Василенко - українець у кадетах: від російства до українства
Помітне місце у політичній історії України кінця ХІХ першої третини ХХ ст. належить українським вченим-історикам. Відтак одним із важливих завдань сучасної історичної науки є дослідження їх політичної, громадської та наукової діяльності. До таких постатей, діяльність яких заслуговує спеціального дослідження, належить знаний історик, організатор Української Академії Наук та її другий президент Микола Прокопович Василенко (1866 - 1935). М.Василенко був не лише відомим вченим, а й активним учасником суспільно-політичного життя в Україні кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., а особливо в період Української революції 1917 – 1921 рр., одним з найвидатніших представників „покоління істориків-політиків” (М.Грушевський, В.Липинський, І.Огієнко, Д.Дорошенко та ін.). Навколо постаті цього діяча в радянській історичній науці склалось багато ідеологічних нашарувань, а то й відвертих міфів та вигадок. Сучасна ж історіографія зробила лише перші кроки в науковому осмисленні діяльності М.Василенка.
Важливе значення в контексті формування світоглядних позицій М.Василенка мало його навчання в одному з найбільш демократичних вузів Російської імперії – Дерптському університеті Прагнення здобути звання магістра історії зумовило переїзд Миколи Прокоповича у 1890 р. до Києва. Від самого початку перебування в Києві М.Василенко опинився в епіцентрі громадсько-політичного та наукового життя міста. Його діяльність на межі ХІХ та ХХ століть зосереджувалась в громадських організаціях, які основну увагу звертали на культурно-національні питання, вивчення минулого і теперішнього України, а їхньою головною метою було підняття національної самосвідомості та культури українців. Саме тоді Микола Прокопович увійшов до кола відомих вчених та громадсько-політичних діячів, таких як І.Лучицький, О.Лазаревський, В.Антонович, М.Грушевський та ін.
Під впливом О.Лазаревського М.Василенко зосередив свою увагу на матеріалах історії форм землеволодіння Лівобережної України. Поступово з цього матеріалу викристалізувалась тема його дисертації – „Землеволодіння Лівобережної України ХVІІХVІІІ ст.” М.Василенко завжди глибоко поважав О.Лазаревського і в своїй подальшій науковій роботі прислухався до вченого. Микола Прокопович вважав себе учнем О.Лазаревського
У 1892 р. було опубліковано роботу, „Генеральное следствие о маетностях Киевского полка 1729 – 1730”, якою М.Василенко започаткував серію видань пам’яток історії і права України . Вже з початків наукової діяльності державно-правова тематика найбільше цікавила молодого вченого. Тому з великої кількості історичних джерел, які він вивчав і аналізував, Микола Прокопович відбирав такі, в яких містився цей аспект.
У передвоєнні роки та в період Першої світової війни М.Василенко активізував свої наукові студії. В цей час він публікує ряд наукових праць, серед них і фундаментальні „Очерки по истории Западной Руси и Украины”.. В них відобразилася прихильність вченого до ідеї української історичної самобутності, яскраво обґрунтованої в цей час в творчості М.Грушевського Власне підтримка М.Василенком концепції М.Грушевського та схвальні відгуки на його праці викликали протидію з боку офіційних кіл в питанні отримання звання приват-доцента. М.Василенко був активним діячем різних наукових об’єднань, серед них Историческое Общество Нестора Летописца, Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, Українське Наукове Товариство. Співпраця з видатними постатями українського руху, історичні погляди вченого, втілені в наукових працях цього часу, а також спрямування наукових інституцій, чільним діячем яких він був, дозволяють твердити про наявність в національних самосвідомості та політичному світогляді дореволюційного М.Василенка виразного та істотного „українського” складника.
Вже з 1890-х рр. М.Василенко виявляв активну зацікавленість не лише до наукових питань, а й до суспільно-політичного життя, гострих проблем, якими жило суспільство в Російській імперії доби контрреформ Олександра ІІІ, і, які були успадковані його наступником Миколою ІІ. Відтак став діяльним учасником суспільно-політичних процесів. Як і в багатьох інших представників інтелігенції імперії його часу служіння народу розумілося М.Василенком в першу чергу як культурницька, просвітницька діяльність.
1890-ті роки у Києві були часом, коли стали відроджуватись, поки що в скромних формах, з більш ніж поміркованими цілями сприяти народній освіті товариства, навколо яких групувались представники ліберально налаштованої інтелігенції. Першим такого роду було „Київське товариство грамотності”, засноване ще у 1882 р. Проте воно незабаром припинило своє існування. У 1890-х рр. товариство було відроджено. М.Василенко брав активну участь у відновленні його діяльності. До його складу входили також І.Лучицький, письменник О.Купрін, а також багато лікарів, вчителів, студентів та художників 17 грудня 1895 р. відбулись вибори членів Ради Товариства грамотності. До її складу було обрано також Миколу Прокоповича
Завдяки зусиллям М.Василенка товариством було відкрито школи для дітей і дорослих, влаштовувались прилюдні популярні лекції, концерти, вистави. Сам Микола Прокопович виступав у Товаристві грамотності з рецензіями на різні навчальні посібники, а також читав публічні лекції з історії
Видатне становище в наукових колах Києва посідав О.Лазаревський. В оселі вченого часто збирались видатні наукові і громадські діячі. Тут М.Василенко познайомився з О.Левицьким, П.Житецьким, В.Науменком, Є.Ківлицьким, В.Мякотіним. Усі вони були головними співробітниками та членами редакції КС. Микола Прокопович був одразу втягнутий в інтереси цього видання та став його співробітником і залишався ним до ліквідації журналу. КС видавало товариство „Стара громада”. М.Василенко незабаром став її членом
„Стара громада” обмежувала свої завдання виключно культурно-просвітніми цілями: вона, як уже зазначалось, видавала КС, охороняла і підтримувала в належному вигляді могилу Т.Шевченка, збирала матеріали для видання українсько-російського словника. Громада видавала твори Т.Шевченка і на отримані кошти давала можливість отримати освіту родичам поета.
Іншим центром тодішнього громадського життя Києва був гурток, який збирався навколо професора І.Лучицького. Об’єднані спільними культурними, науковими, суспільними інтересами молоді історики утворили гурток на чолі з І.Лучицьким. Його члени жартівливо називали себе „бродники”, бо полюбляли здійснювати екскурсії по околицях міста, а також проводити зібрання у різних місцях . Найбільша активність „бродників” припала на 1894 р. Після цього вони поступово стали роз’їжджатись по Росії. У 1891 р. В.Мякотін поїхав до Москви. По суті гурток припинив існування з від’їздом І.Лучицького за кордон в 1894 р. Василенко в листі В.Мякотіну 1 травня 1894 р. висловив промовисті думки з цього приводу: „З від’їздом І.Лучицького за кордон ми, бродники, збираємось якось мало. Можливо, чого я дуже боюсь, і мало дійсно свідомого ідейного зв’язку, а вже дуже багато індивідуалізму, бажання заховатися в свій куток і сидіти там
Фактично між двома групами „Старою громадою” з „Киевской стариной” і гуртком „бродників” – „сполучною ланкою” став М.Василенко, здобуваючи близьких друзів, і там, і тут (варто відзначити, що деякі особи такі як О.Левицький, Є.Ківлицький належали до обох груп). Але все ж між ними можна побачити розбіжності: перша зосередила увагу переважно на культурно-національних питаннях, присвячуючи себе вивченню минулого і теперішнього України, і ставлячи за мету підняття національної самосвідомості, національної культури; друга не обмежувалася рамками українського національного руху і більше тяжіла до загальноросійського ліберально-демократичного руху.
Проте М.Василенко пішов значно далі мирного просвітництва, і з перших років перебування у Києві посів провідні позиції у таборі опозиції уряду в одному з найбільших міст імперії. Микола Прокопович в цей час був членом таємного радикального політичного угрупування – гуртка лікаря М.Фокіна , а також ліберально-демократичної групи „Визволення” Прикметно, що він не обмежувався рамками українського національного руху, а радше симпатизував та співробітничав в організаціях, що схилялися до загальноросійського ліберал-демократизму.
Особливо помітна порівняна „байдужість” М.Василенка до українського руху і заангажованість швидше інтересами загальноросійської демократії виявилась у його публіцистичній діяльності 1904 – 1909 рр. Газети – „Киевское слово”, „Киевские отклики”, „Киевские отголоски”, „Киевский голос” та „Отголоски жизни”, в яких М.Василенко працював редактором і публікувався, в революційний та післяреволюційний період сміливо пропагували ідеї загальноросійської демократії, хоча майже не виявляли свого ставлення до українського національного руху та національних проблем. Це свідчить про актуальність для нього впродовж кінця 1890-х – 1900-х рр. загальноросійських політичних проблем. На таких його настроях, очевидно, не позначилось зростання динаміки українського руху після революції 1905 року.
Що ж до формування політичних переконань М.Василенка, то на них впливали різні чинники. Це і родинне коло та особиста вдача, заангажованість ще з молодих років в українському науковому житті, в українському національно-культурному та загальноросійському ліберально-демократичних рухах, тісне спілкування з видатними діячами як української, так і російської науки та культури.
Поведінка М.Василенка – політичного і громадського діяча – обумовлювалася еволюцією його національної свідомості та політичних переконань. У свою чергу, безумовно, політичне кредо вченого формувалось і під впливом набутого ним впродовж його політичної біографії досвіду.
У такому сенсі слід говорити про важливу сторінку політичної біографії М.Василенка, яка закріпила ту систему політичних цінностей, якої він притримувався в попередній період. Йдеться про діяльність Миколи Прокоповича в Партії Народної Свободи, що зміцнила набутий ним у попередні роки політичний досвід.
Як зазначає більшість джерел, Микола Прокопович вступає до кадетської партії у 1910 р. . Але його прізвище також зустрічаємо в списку членів київської групи кадетів, який було вилучено поліцією 26 листопада 1906 р. Деякі товариші М.Василенка не сприйняли його рішення про вступ до кадетської партії і дорікали йому з цього приводу. Ось що, наприклад, писав В.Мякотін: „Про твою нову позицію почув я з великим сумом”
Слід сказати, що демократичні ідеї, закладені в програмі конституційно-демократичної партії ще в 1905 р., вельми приваблювали вченого. Багато його друзів по гуртку „бродників” і навіть сам його організатор професор І.Лучицький увійшли до київського комітету кадетської партії відразу після його створення. Микола Прокопович постійно підтримував з ними дружні і ділові стосунки, друкував статті з приводу з’їздів Партії Народної Свободи Тому цілком можливо, що серед документів, які були вилучені під час обшуку 26 листопада 1906 р. в київському комітеті кадетів, могло значитись і прізвище М.Василенка.
На підтвердження цих слів можна навести довідки із справ Київського міського жандармського управління. Крім того, що з них ми дізнаємось про активні контакти Миколи Прокоповича з кадетами, у в них зустрічаємо інформацію, що він протягом 1906-14 рр. підтримував зв’язки з членами Української соціал-демократичної робітничої партії і Російської соціал-демократичної робітничої партії
Після вступу до конституційно-демократичної партії М.Василенко став активним її діячем, і залишався ним, доки вона не припинила свого існування. Микола Прокопович входив до київського комітету цієї організації, приймав активну участь у з’їздах партії та засіданнях її Центрального Комітету. Перебуваючи в лавах кадетів, він наполягав на необхідності зрівняння в правах „недержавних” національностей з „державними”. М.Василенко звертався до проблем організації кадетів в Україні, підкреслюючи, що головну увагу слід звернути на створення і забезпечення функціонування партійної мережі на місцях. Важливою подією в політичній кар’єрі М.Василенка було обрання його 20 лютого членом Центрального Комітету Партії Народної Свободи. Наприкінці липня 1917 р. по списку кадетської партії його було обрано гласним Київської міської думи . Будь-який напрямок діяльності конкретної людини не можна до кінця збагнути, не з’ясувавши його особистісний портрет, риси характеру і психологічного складу. В рівній мірі це ж стосується і „людини політичної”, якою, безперечно був М.Василенко.
На нашу думку, саме особистісні, людські якості М.Василенка, які є важливими й самі по собі, були одним з чинників його політичного світогляду з притаманними йому поміркованістю, толерантністю, гнучкістю.
Найбільше відомостей про характер та вдачу М.Василенка в різних публікаціях і спогадах подає Н.Полонська-Василенко. В статті „М.П.Василенко і ВУАН” Н.Полонська-Василенко так характеризувала свого другого чоловіка: „Надзвичайно лагідний, м’який, незлобливий, М.Василенко схильний був ідеалізувати людей. Треба було, щоб вже трапилося щось справді надзвичайне, щоб Микола Прокопович змінив про когось свою прихильну думку.”
Кілька згадок про М.Василенка і, зокрема, його головування в „Комісії для виучування історії західноруського і українського права”, подає у своїх мемуарах Л.Окиншевич. На його думку, Микола Прокопович „був ніби старшим і поважним другом” для членів Комісії саме він вносив у її діяльність ту „атмосферу толерантності”, завдяки якій вона стала однією з найпотужніших у науковому відношенні установ ВУАН Характеризуючи М.Василенка Л.Окиншевич пише, що це була людина, „сповнена духовним світлом добра, такту і толерантності”
М.Василенко являв собою взірець справжнього інтелігента. Йому була найвищою мірою притаманна та внутрішня інтелігентність, яка плекається в родинному колі і передбачає порядність, чесність, терпимість, доброту. Микола Прокопович був завжди готовий допомогти будь-якій людині, незалежно від того, як він особисто до неї ставився. Так, наприклад, у 1920 р., використовуючи свій авторитет в академічних колах, він допоміг вдові проф. Т.Флоринського – свого давнього політичного противника. Проте ця доброта і толерантність аж ніяк не виключала принциповості у питаннях науковості
Таким чином можна стверджувати, що в кін. 1900 – сер. 1910-х рр. відбулася остаточна кристалізація політичного світогляду М.Василенка, який визначав його політичну поведінку в „дореволюційний” період. Його (світогляду) основними рисами були прагнення до демократизації імперії, перебудови її на національно-федеративних засадах, вільного розвитку національних культур її народів, насамперед українського при збереженні єдності імперії та лояльності до російської культури. Національний аспект світогляду М.Василенка можна визначити відомими з літератури (див. праці П.Маґочія , І.Гирича Я.Грицака В.Даниленка [11]) поняттями „подвійна лояльність”, „національний дуалізм”, „гібридна національна свідомість”, „етнопсихологічне роздвоєння”, „існування на стику культур”, хоча українська національна ідентичність, очевидно, переважала над російською. Вірогідно, що М.Василенко почував себе „етнічним українцем російської нації”.
В період діяльності Тимчасового уряду і УЦР М.Василенко обіймав посаду попечителя Київської шкільної округи (березень – серпень 1917 р.). Будучи фактичним керівником освітнього процесу в Україні, М.Василенко здійснив ряд заходів, які були направлені на реформування освітньої системи в Україні. Ці зміни стосувались в основному демократизації навчання в школах. Стосовно питання українізації шкільної освіти Микола Прокопович зайняв помірковані позиції, яких притримувалися стосовно цього питання й партія кадетів, до якої він належав.
Найвищим щаблем політичної кар’єри М.Василенка був період Гетьманату П.Скоропадського. Він став офіційним керівником ключових державних інститутів, одним з натхненників політичного курсу гетьмана. 2 травня він тимчасово очолив Раду міністрів Української держави, а також посів посаду міністра народної освіти Деякий час, а саме з 2 по 21 травня, виконував обов’язки міністра закордонних справ 9 серпня 1918 р. його було призначено президентом Державного Сенату Української Держави. Наприкінці листопада 1918 р. М.Василенка було обрано головою комісії з розробки положення про вибори до Українського Державного Сейму . Очевидно, що Микола Прокопович був залучений до роботи в гетьманському уряді через те, що за своїми професійними якостями і політичним досвідом та переконаннями ідеально вписувався у політичний курс цього державного утворення.
Основна діяльність М.Василенка в період Гетьманату проходила на посаді міністра народної освіти. Саме за його безпосередньої участі система освіти стала більш демократичною. Незважаючи на складні політичні обставини, було фактично втілено у життя ідею української національної школи, особливо ту її частину, що стосувалась початкової ланки системи освіти. Вдалося досягти принципових зрушень у справі організації національної середньої і вищої освіти. Діяльність М.Василенка на посаді міністра народної освіти носила поміркований характер і була спрямована на те, щоб реальними, творчими заходами зміцнити ґрунт для розвитку українського шкільництва й національної культури, не руйнуючи нічого з того, що було здійснено раніше в культурно-освітній галузі хоча б і в чужій, російській формі. Завдяки його праці вдалося за дуже короткий термін досягти великих зрушень у освітньому та культурному будівництві. Крім того, Миколі Прокоповичу, як міністру освіти, належала значна роль у створенні і функціонуванні центральних національних наукових установ, насамперед Української Академії Наук.
І в цей час політичний світогляд М.Василенка залишався амбівалентним. З одного боку він продовжував бути відданим прихильником ідей Партії Народної Свободи, з іншого, сама логіка його діяльності вимагала більш чіткої „української” лінії. Втім, як показують його окремі політичні кроки, тягар кадетської традиції залишився ним не подоланим.
Проте, незважаючи на великий внесок М.Василенка в розвиток української національної культури, освіти та науки періоду Української Держави П.Скоропадського, в політичному плані міністр продовжував перебувати на позиціях „етнічного українця російської нації”, що виявлялось в його участі в переговорах П.Мілюкова та німецького командування, а також в підписанні „Записки в справі зовнішньої політики України”, яка фактично передбачала входження України до складу „нової Росії” Це виявилось у відстоюванні навіть в часи Української Держави проекту відновлення єдиної Росії, але з демократичним та федеративним устроєм.
На тлі суспільно-політичного життя, націотворчих та державотворчих процесів в Україні кінця ХІХ – перших десятиріч ХХ ст. постать М.Василенка не виглядає унікальною. Він – це характерний приклад тогочасної української політичної дійсності, яку породила багаторічна імперська політика прищеплення кращим представникам українського народу загальноросійських політичних і культурних цінностей. Не ставши повністю на бік українських національних інтересів, М.Василенко, проте, не поривав з українським рухом, з українською культурою і наукою. Маємо підстави твердити, що в останній, „радянський” період свого життя вчений почувався радше людиною українського світогляду, ніж російським політичним діячем в Україні.
Після приходу до влади Директорії вже 15 грудня на квартиру М.Василенка прийшли „чорні гайдуки” з наміром, як вони самі заявили, розстріляти колишнього гетьманського міністра. Проте Микола Прокопович того дня читав лекцію в університеті, а потім його встигли попередити. Деякий час після цієї події вчений переховувався у знайомих [36, 86, 90].
Після скасування Директорією Державного Сенату і відновлення Генерального суду за М.Василенком формально зберегли посаду генерального судді З 1919 р. Микола Прокопович повністю зосередився на науковій та викладацькій діяльності. З цього часу починалась нова, остання сторінка біографії Миколи Прокоповича.
Протягом 1920 р. Микола Прокопович активно займався викладацькою діяльністю. Він читав лекції в багатьох київських вищих навчальних закладах – університеті св. Володимира, інституті соціально-економічних наук, юридичному інституті, інституті народного господарства, кооперативному інституті, а також на прискорених педагогічних курсах (для молоді). Викладати йому доводилося досить широкий спектр дисциплін – від історії та права України до історії економіки та побуту. Незважаючи на великий обсяг лекцій, матеріальне становище М.Василенка було скрутним, оскільки заробітна плата педагога була невелика, а гроші швидко знецінювались. Відчутно давалися взнаки післявоєнна та революційна розруха, нестача продуктів, які видавалися на пайки в установах
26 липня 1920 р. на спільному зібранні УАН М.Василенка було обрано академіком. Згодом вчений очолив „Комісію з виучування західноруського і українського права” при Соціально-економічному відділі УАН, а також став редактором „Звідомлень” цього ж відділу 18 липня 1921 p. більшістю голосів М.Василенка було обрано Президентом Всеукраїнської Академії Наук.
Якщо в „дореволюційну” добу життя М.Василенка на його національно-культурних та політичних орієнтаціях суттєво позначився досвід наукового опрацювання ним історії України, особливо в контексті сприйняття ним схеми історичного процесу М.Грушевського, то в післяреволюційні роки залежність була зворотною – історик все більше ідентифікував себе з українськими інтересами і зосередився в своїй науковій діяльності на вивченні історичних феноменів, які яскраво ілюстрували національно-державницьку самобутність та повноцінність українського минулого, під впливом політичного досвіду, отриманого ним в роки Української революції. Що яскраво видно в таких ґрунтовних дослідженнях М.Василенка: „Як скасовано Литовського статута” „Конституція Филиппа Орлика” „Павло Полуботок. В двістолітню річницю його смерті” „Пам’ятник української правничої літератури ХVІІІ ст.” „Територія України ХVІІ віку (розвідка з історії права)” та ін.
Погоджуємось з думкою сучасних дослідників історіографів, які вважають, що завдяки діяльності „Комісії для виучування західноруського та українського права”, яку вчений очолював з 1920 р. було створено „історико-юридичну школу М.Василенка” та започатковано новий напрям в українській історіографії, який спирався на уявлення про самодостатність українських історико-правових феноменів – вивчення історії держави і права України . Отож маємо підстави говорити про поглиблення в радянські роки такого розуміння М.Василенком українського історичного процесу, яке спиралося на схему М.Грушевського.
Таким чином, педагогічна та наукова діяльність в дореволюційні роки мали важливе значення в контексті формування історичного та політичного світоглядів М.Василенка. Співпраця з видатними постатями українського руху, історичні погляди вченого, втілені в наукових працях цього часу, а також спрямування наукових інституцій, чільним діячем яких він був, дозволяють твердити про наявність в історичних поглядах дореволюційного М.Василенка виразного та істотного „українського” складника. Наукова та науково-організаційна праця вченого в радянський період, спрямована на вивчення історії української держави і права та конкретні її результати – власні студії і дослідження учнів, створення знаної історико-юридичної школи на основі „Комісії для виучування західноруського та українського права”, може свідчити на користь думки про домінування „українського” складника і в останній період життя М.Василенка. Як політик, М.Василенко від початку своєї діяльності і до припинення політичної кар’єри залишався носієм „подвійної лояльності”. Протягом всього цього часу він відстоював проект відновлення єдиної Росії, але з демократичним та федеративним устроєм.
Немає коментарів:
Дописати коментар