27.11.21 історія України 8б класТема: Українська козацька держава - військо Запорозьке. Організація козацької держави формувалася під впливом традицій та звичаїв
Запорозької Січі та геополітичного становища України. Це зумовлювало
напіввійськовий характер української державності. Саме тому новостворена
держава офіційно називалася Військом Запорозьким (пізніше Україною, а згодом
Гетьманщиною).
За часів Б. Хмельницького територія
Української держави простягалася майже на 200 тис. км2. На цих землях проживало
понад З млн осіб.
Вищими органами влади в державі були зага льна козацька рада, що називалася Військовою, або Генеральною, Гетьманський уряд. Генеральна (Військова) Рада являла собою законодавчо-розпорядчі збори козаків. На ній обирали гетьмана і генеральну (головну) старшину, а також усували їх з посад. За гетьмування Б. Хмельницького вплив загальної («чорної») Генеральної Ради на життя держави був обмеженим. Найважливіші питання гетьман розв'язував на старшинських радах (у них брали участь, як видно зі схеми, генеральні старшини і полковники). Головою держави був гетьман, який обирався безстроково. Він мав вищу адміністративну, судову і військову владу, а також законодавчі повноваження. Гетьман спирався у своїй діяльності на дорадчий орган — раду при гетьмані, яка скликалася з генеральної старшини.
— Яке місто виконувало функції столиці?' (Письмово)
Державними клейнодами були
гетьманська булава, державна печатка, гетьманський бунчук і корогви.
Центральний уряд молодої держави очолював гетьман. До уряду входили генеральні
старшини: писар — керував Генеральною військовою канцелярією (займався
закордонною політикою); судді (один або двоє) — очолювали гетьманський суд;
обозний — відав артилерією і військовим постачанням; підскарбій — відав
фінансами, керував Військовим скарбом. При гетьмані були гетьманські ад'ютанти
(генеральні старшини з особливих доручень): осавули (двоє) — у військовій
сфері; хорунжий — хранитель військової корогви; бунчужний — хранитель
гетьманського бунчука; наказний гетьман — командувач військ на час проведення
певних бойових операцій. В основі адміністративно-територіального поділу
держави лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на
полки та сотні, що давало змогу швидко зібрати та згуртувати народні маси на
боротьбу. Кількість полків не була постійною: якщо 1649 р. їх було 16, то в
1650 р, — вже 20. У полкових містах (Білій Церкві, Умані, Черкасах, Ніжині,
Полтаві та інших) були резиденції полковників, яких обирали полкові ради, а
затверджував гетьман. Полковник мав військову, адміністративну, судову владу
над населенням території полку. У полку існував свій військово-адміністративний
апарат — полкова старшина (писар, обозний, суддя, осавул, хорунжий). У сотенних
містах був сотенний уряд, а влада належала сотнику. Сотник мав повноваження
військової, адміністративної та судової влади над населенням сотні.
Складіть схему письмово в зошиті "Органи влади "
— Чи мала Гетьманщина
республікансько-демократичні засади? (Усно)
Адміністративно-територіальний устрій
Територія держави ділилась на 16 полків; на правому березі Дніпра:
Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський,
Брацлавський, Кальницький і Київський; на лівому березі:
Переяславський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський,
Чернігівський і Стародубський. На чолі полків стояли полковники, які були
заразом начальниками полків як військових одиниць і правителями полку, округи.
З-під влади полковників вийнято значніші міста, що мали своє самоврядування на
основі магдебурзького права.
Вони самі вибирали собі
міський уряд і суддів. Полкова влада до їх внутрішнього життя не мала права
втручатися. Полки ділилися на сотні, що на їх чолі стояли виборні старшини -
одночасно й військові начальники, й правителі округи сотні. У кожному полку
була своя старшина; полковий писар, суддя, обозний, осавули, що складали раду
при полковникові і виконували в полку обов’язки, що їх по цілому війську
виконували старшини генеральні. Число полків спочатку мінялося, особливо на
Правобережжі, де ще довгий час кипіла війна й території його то діставалися
ворогові, то здобувалися назад».
Самостійна робота з текстом підручника. Прочитайте текст параграфа і дайте відповіді на запитання (Усно)
1) Що змінилося в становищі різних
верств українського суспільства в ході Національно-визвольної війни?
2) Наведіть приклади з різних
галузей господарської діяльності Війська Запорозького.
3) Якими були джерела прибутків і
витрат Війська Запорозького?
Соціально-економічне життя Гетьманщини.Зміни.
Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки Національно-визвольної війни Україна постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.
Рефлексія: Гра «Незакінчене речення» (Письмово)
Землі Війська Запорозького на 1648 рік складалися з …
Найвищий орган влади Війська Запорозького…
Столицею козацької держави стало місто…
Хто стояв на чолі Війська Запорозького? …
Домашнє завдання: Опрацювати §24,Ст.107 усно, крім термінів і онлайн-тестів.
У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький та його син Тиміш у 1650,1652 і 1653 р. здійснювали походи до Молдавського князівства, яке було союзником Речі Посполитої. Метою походів було завадити намірам поляків використати територію Молдови як плацдарм для наступу на українські землі та домогтися якомога більшої політичної ізоляції Речі Посполитої. При цьому він намагався схилити Молдавське князівство до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною і зміцнити її становище.
У серпні—вересні 1650 р.
відбувся перший молдавський похід, очолюваний Б. Хмельницьким і татарським
калга-султаном Крим-Гіреєм. Україно-татарське військо (60 тис. козаків і ЗО
тис. татар) оволоділо столицею Молдови — містом Ясси. Молдавський господар
Василь Лупу уклав договір, за яким вступав у союз із Хмельницьким і пообіцяв не
допомагати Речі Посполитій. Гарантією цього союзу мав стати шлюб його доньки
Розанди й сина гетьмана Тимоша.
Після поразки українського
війська в битві під Берестечком В. Лупу розірвав угоду 1650 р. Унаслідок цього
в липні—серпні 1652 p., після перемоги в Батозькій битві, Т. Хмельницький на
чолі 35-тисячного козацько-татарського війська вирушив до Ясс.
Україно-молдавський союз було поновлено, відбулося вінчання Тимоша і Розанди
Лупу.
У квітні 1653 р. В. Лупу
внаслідок державного перевороту втратив престол і звернувся по допомогу до Б.
Хмельницького. До Молдови гетьман направив 8-тисячний загін козаків на чолі з
Т. Хмельницьким. Після повернення влади В. Лупу підштовхнув Тимоша до походу
проти Валахії. Похід завершився поразкою і став приводом до створення
антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії і Трансільванії.
У липні 1653 р. В. Лупу знову
втратив владу, і до антиукраїнської коаліції приєдналося Молдавське князівство.
Останній молдавський похід відбувся в серпні—вересні 1653 р. За наказом
гетьмана Тиміш повів 6-тисячний козацький загін на допомогу В. Лупу. Однак
похід завершився поразкою. Козаки опинилися в облозі в Сучавській фортеці.
Тиміш був смертельно поранений і через кілька днів помер. За умовами почесної
капітуляції, козаки припинили опір, залишили Сучаву й повернулися додому.
Завдання (дайте письмову відповдь в зошиті)
1) Яку мету переслідували
козаки під час молдавських походів?
2) Поразка молдавських походів
козаків була випадковістю чи закономірністю?
Поразка української армії під
Берестечком, як вам відомо, спричинила спробу молдавського господаря В. Лупу
відмовитися від союзу з Хмельницьким. Гетьман направив свого сина Тимоша з
військом, щоб відновити його. Оскільки це не відповідало інтересам Речі
Посполитої, польний гетьман М. Калиновський вирішив перешкодити цьому походу. У
районі с. Батіг, поблизу Ладижина, на шляху українського війська Калиновський
розташував укріплений табір із військами. Хмельницький у доволі іронічній формі
запропонував йому не перешкоджати походу.
Робота з документом
Із листа Б. Хмельницького до
польного гетьмана Мартина Калиновського
... Не хочу таїти від вашої
милості, що зухвалий мій син, Тиміш, зібрав кілька тисяч війська для того, щоб
змусити до шлюбу дочку молдавського господаря. Застерігаю вас, ваша милість,
аби ви відступили з військом до польського кордону і звільнили волоське
прикордоння, яке займаєте; син мій за характером запальний і на вашій особі
може зробити першу пробу свого воєнного щастя.
Запитання до документа (письмово)
1) Про що повідомляв польному
гетьману Б. Хмельницький?
2) Чому, на вашу думку, М.
Калиновський уважав зміст листа образою його гідності?
Запальний за характером,
Калиновський сприйняв це як виклик. Йому, діячу з великим воєнним досвідом,
головний ворог Польщі погрожував юнаком, що був до того ж суперником сина
Калиновського в домаганні руки Розанди. Калиновський вирішив провчити
знахабнілих «хлопів».
У середині травня 1652 р.
Хмельницький зі своїм сином Тимошем вирушив із Корсуня в напрямку Батога. Його
військо складалося із 15 тис. козаків та 20 тис. татарської кінноти. В армії
Калиновського налічувалося 35 тис. осіб, із яких лише 20 тисяч були вояки, а
решта — слуги.
Уранці 22 травня, прибувши під
Батіг та оцінивши ситуацію, Хмельницький з’ясував, що розміри польського табору
значно перевищують кількість війська Калиновського. Він наказав атакувати табір
з усіх боків, оскільки у противника не було можливості захищати весь табір
одночасно. Атаки козаків і татар на табір тривали впродовж 22—23 травня й
завершилися повним розгромом польської армії. У битві загинуло близько 10 тис.
польських вояків і сам М. Калиновський.
Звістка про загибель польської
армії під Батогом приголомшила уряд Речі Посполитої. Хмельницький після
здобутої перемоги став вимагати від Варшави поновлення Зборівської угоди.
У 1653 p., відновивши сили
після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти Гетьманщини. У
лютому на Брацлавщину вторглася 12—14-тисячна польська армія під проводом
Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища
і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали
дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини.
У травні 1653 р. Хмельницький
із 30 тис. козаків та 12—15 тис. татар вирушив з Умані в новий похід проти
поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення
козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу
спричинили виступ козаків проти гетьмана в червні 1653 р. Як наслідок, уперше
за роки війни похід Хмельницького був зірваний.
Тим часом польська армія,
очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени
1653 р. дійшла до Жванецького замку, що був поряд із Хотином, й зупинилася там
в укріпленому таборі. Її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб.
11 жовтня після того, як сюди
дісталися війська Хмельницького та хана Іслам-Гірея, розпочалися бойові дії. У
підпорядкуванні гетьмана було близько 30—40 тис. козаків і приблизно такою ж
була кількість татарської кінноти.
Від середини жовтня
розпочалася облога україно-татарською армією польського табору. На початок
грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис.
осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир. Також у цей час
дійшли відомості про рішення Земського собору в Москві, що остання вступає у
війну проти Польщі.
Посередником у переговорах між
козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під
Кам’янцем-Подільським хан Іслам - Гірей та Ян Казимир уклали в усній формі
кримсько-польський договір. Його умови передбачали припинення воєнних дій та
згоду поляків виплатити кримському хану викуп у 100 тис. злотих (так звані
«поминки»), і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати
населення і брати ясир на Волині. Після цього війська розійшлися. Хмельницький
вирушив до Переяслава, де 8 січня 1654 р. був укладений союзницький договір із
Московською державою.
Щодо визначення в договорі
правового статусу Гетьманщини, однозначної інформації немає. Одні джерела
стверджують, що умови Зборівського договору відновлювалися, а інші — козаки
залишаються лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.
Хмельницький, який не брав
участі в укладенні договору, дізнавшись про його зміст, зібрав Старшинську
раду. Проінформувавши про Кам’янецьку угоду, гетьман заявив про необхідність
повного розриву з Річчю Посполитою.
Зверніть увагу!
На кінець 1653 р. становище
Гетьманщини стало критичним. Цілі райони Правобережжя, де відбувалися воєнні
дії, були спустошені. Десятки тисяч людей потрапили в полон до татар, загинули
в боях, померли від голоду, епідемій холери й чуми 1650—1653 pp. За період 1648
— кінця 1653 р. кількість населення України зменшилася на 30—40 %. Розгорталося
масове переселення українців з охоплених війною територій на Лівобережжя,
Слобожанщину, до Московської держави та Молдови.
Поглиблювався занепад
сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі, що унеможливлювало
подальше ведення війни. У 1653 р. вперше від початку боротьби Хмельницький не
зміг набрати заплановану кількість вояків до своєї армії й зіткнувся з
виступами незадоволених козаків. В українському суспільстві натхнення й
піднесення перших років війни поступалися місцем зневірі й розчаруванню.
Помітно погіршилося також
зовнішньополітичне становище Гетьманщини. Зокрема, воно ускладнилося через
помилки, допущені гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній
Європі. Спроби Хмельницького встановити династичні зв’язки з Молдавським
князівством урешті-решт призвели до появи антиукраїнської коаліції Речі
Посполитої, Валахії, Трансільванії та Молдови.
Уряд Речі Посполитої не вважав
війну з Гетьманщиною завершеною й готувався до її продовження.
Внутрішньополітичні проблеми робили очевидним той факт, що перемогти в ній
Україна зможе лише за допомогою сильних союзників. При цьому турецький султан і
московський цар висловлювали принципову згоду надати захист і покровительство
Гетьманщині.
Підводимо підсумок уроку!
Блискуча перемога, здобута
гетьманом у битві під Батогом, засвідчила, що він урахував досвід Берестецької
битви. Сучасники небезпідставно порівнювали перемогу Хмельницького в ній із
перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами при Каннах у 216 р.
до н. е.
Завдяки молдавським походам
Хмельницький прагнув зміцнити становище своєї держави в тогочасній Європі.
На кінець 1653 р. в
Гетьманщині загострилися кризові явища, спричинені тривалою війною. Вони
ставили під сумнів можливість подальшої успішної боротьби з Річчю Посполитою і
примушували Хмельницького шукати допомоги в турецького султана й московського
царя.
За цим матеріалом ви зможете:
- характеризувати процес становлення абсолютної монархії у Франції;
- вказувати на причини та наслідки громадянських (релігійних) війн;
- розповідати про ключові події громадянських (релігійних) війн.
Пригадайте:
1. Якими були особливості соціально-економічного розвитку Франції наприкінці XV ст.?
2. Назвіть головні риси централізованої держави у Франції наприкінці XV ст.
3. Якими були причини перемоги Реформації в Німеччині?
Розпочнемо з королівської влади
На початку XVI ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. у ній проживало близько 14-15 млн, а в середині XVII ст. — 16-18 млн осіб. Переважна більшість осіла в селах, і країна в цілому лишалася аграрною. Об’єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст.
Одночасно з цим процесом міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Король Людовік XII (1498-1515 рр.), уже не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, установлював податки на утримання армії, витрачав величезні кошти на здійснення своїх амбітних планів, не рахуючись із давніми правами та привілеями станів, окремих міст і провінцій. Королівська влада ставала нічим не обмеженою, або «абсолютною». У Франції в XVI ст., як і в багатьох тогочасних європейських країнах, відбувалося становлення нової форми державного правління — абсолютизму.
Словник!
Абсолютизм — форма здійснення одноосібної влади в централізованій державі, за якої монарх править, спираючись переважно на дворянство, має необмежену вищу владу, а станово-представницькі органи втрачають своє значення.
Наступні кроки зі створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за Франциска І (1515-1547 рр.). Він зумів підкорити своїй владі католицьку церкву. У 1516 р. Франциск І досяг домовленості з Папою Римським Левом X, за якою король сам призначав на вищі церковні посади, а папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи фактично стали підлеглими короля. Усі справи життя країни розглядалися на Великій королівській раді, яка готувала укази монарха, вирішувала важливі судові справи, призначала нові податки. На указах Франциска І вперше з’явилася формула необмеженої влади: «Така моя воля».
Людовік XII
Франциск І
Вид на Париж у XVI ст.
Королівські правники публічно проголошували, що влада короля ніким і нічим не обмежується. Під час одного із засідань Паризького парламенту (найвищого органу, який розглядав судові справи) його президент проголосив, звертаючись до Франциска І: «Ви стоїте вище від законів, закони та ордонанси не можуть Вас примушувати, і взагалі немає ніякої влади, яка могла б Вас до чогось змусити».
Свою владу король здійснював, спираючись на величезну армію чиновників. У жодній країні тогочасної Європи не було такої кількості урядовців. Створювати нові посади королю було надзвичайно вигідно, тому що переважна більшість їх продавалася.
Наприкінці XV ст. французькі королі розпочали війни за завоювання багатих італійських земель, які тривали більш ніж півстоліття (1494-1559 рр.).
Приводом до Італійських війн стали спадкові права французького короля Карла VIII (1483-1498 рр.) на деякі італійські землі. Початок війн був дуже успішним для французів.
Проте поступово конфлікт набув тривалого характеру. Обурені насильствами і грабунками французів, італійські держави стали об’єднуватися для боротьби проти загарбників. Французи були змушені залишити Італію, нічого не досягнувши.
Король Франциск І у 1521 р. продовжив боротьбу за підкорення Італії. Проте ситуація у Європі на той час змінилася. Імператор Священної Римської імперії Карл V не бажав посилення впливу Франції у Європі. Відтоді більш як на два століття головним противником Франції у Європі стали Габсбурги.
Незважаючи на окремі воєнні успіхи та неабиякий дипломатичний талант Франциска І, який для боротьби проти Габсбургів у Європі зробив своїм союзником турецького султана Сулеймана І Пишного, французька армія зазнавала поразок. Після невдалої для французів битви біля Павії в 1525 р. Франциск І навіть опинився в полоні. Упевнений у легкій перемозі, Карл V удерся в 1544 р. на територію Франції та розпочав наступ на Париж. Проте опір французів змусив його відмовитися від своїх планів. Він уклав угоду із Франциском І, за якою обидві сторони відмовлялися від своїх завоювань.
Карл VIII
Битва біля Павії (барельеф, 1525)
Генріх II
За наступника Франциска I короля Генріха II (1547-1559 рр.) війни поновилися. Проте досягти вирішального успіху жодна сторона не змогла. Остаточно війни завершилися миром, укладеним 1559 р. в місті Като-Камбрезі між Генріхом II і сином Карла V іспанським королем Філіппом II. За угодою, Франція остаточно відмовлялася від своїх претензій на Італію, але за згодою Філіппа II отримувала землі Лотарингії. Англія, яка воювала на боці Габсбургів, погоджувалася повернути місто Кале, яким англійці володіли від часів Столітньої війни. У такий спосіб було завершено об’єднання земель Франції майже в її сучасних кордонах.
Окрім невеликих територіальних надбань, Італійські війни не принесли Франції бажаних результатів. Одним з їх наслідків стало поширення серед французів італійської моди, звичаїв, літератури і мистецтва. У Парижі в стилі італійської архітектури побудували новий королівський палац — Лувр, а королівський двір став центром поширення культури італійського Відродження.
Запам*ятайте, що розпочалися зміни в суспільстві та економіці!!!
На початку XVI ст. у французькому суспільстві, як і раніше, зберігався поділ на три стани з визначеним обсягом прав і обов’язків. Однак упродовж раннього Нового часу в їх становищі відбуваються значні зміни.
Робота з історичними джерелами
Витяг із «Коментарів про Французьке королівство», складених 1561 р. послом Венеціанської республіки Мікеле Суріано
«Кількість народу у Франції дуже велика, оскільки вона налічує понад 140 міст... Один тільки Париж налічує, як кажуть, від 4 до 5 сотень тисяч жителів. За своїм становищем і гідністю кожен із жителів може належати до одного з трьох станів, звідки й беруть початок три чини королівства: перший чин — духовенство, другий — дворянство, третій не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного становища і занять, то може бути названий станом народу взагалі.
Духовенство криє в собі велику кількість третього стану й багато іноземців <...>, але дворянство складає найбільшу частину духовенства.
Дворянством називають тих, хто користується привілеєм не сплачувати податків і зобов’язані нести лише особисту військову службу. До складу дворянства входять і принци, і барони.
Третій стан складається з людей пера, яких називають також людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той із людей мантії, хто має ступінь президента чи радника або має схоже звання, стає дворянином і привілейованим завдяки своїй посаді та вважається таким упродовж свого життя.
Купців, яких у наші дні вважають панами грошового багатства, усіляко улещують і упадають коло них, але ніякими перевагами й гідністю вони не користуються, тому що будь-яка торговельна діяльність вважається негожою для дворянства. Вони, таким чином, належать до третього стану: сплачують податки такі ж, як і нешляхетні та селяни, а становище останніх найважче, оскільки їх однаково утискають і король, і дворяни».
Поміркуйте:
1. За якими критеріями автор оцінює велич держави?
2. Які стани виділено в документі?
3. Які зміни в становищі станів у другій половині XVI ст. визначено автором?
Зерніть увагу!!!
Найбільш впливовою частиною населення Франції на початку XVI ст. було дворянство. Воно не прагнуло незалежності й не перешкоджало посиленню королівської влади в країні. Становище привілейованого стану в централізованій державі його влаштовувало, оскільки дворяни отримували величезну платню, пенсії, подарунки від короля. Залишалося лише кілька родів старої знаті (Гізи, Бурбони, Монморансі), які ще зберігали великий вплив і гуртували довкола себе прихильників серед середніх і дрібних дворян.
Дворянство в цей час складалося з двох самостійних верств — старе і нове. Починаючи від середини XV ст., до складу спадкового, родовитого дворянства, що походило зі старовинних рицарських родів, почали вливатися заможні міщани (купці, цехові майстри), які купівлею чи через королівську милість отримували дворянство або посаду високого рангу. Відтепер казали, що є «дворяни шпаги» («дворяни, що походять із дворянського роду») і нові дворяни.
Різниця між старим і новим дворянством полягала у відсутності рівних привілеїв. Новий дворянин не був зобов’язаний нести військову службу, яка залишалася привілеєм родовитого дворянства. Військова служба звільняла спадкове дворянство від сплати податків. Нове дворянство не сплачувало податків лише за умови, якщо залишало свою попередню торговельну або фінансову діяльність.
Французьке дворянство в XVI ст.
Луї ле Нен. Селянська роидна
Шлях у дворянство через посади в державному апараті був найпоширенішим. На початку XVII ст. у Франції склалася численна верства чиновницького дворянства, яке називали «дворянством мантії». Воно скуповувало землі родовитого дворянства, що розорилося під час «революції цін», поєднуючи свою діяльність у державній службі з дворянським землеволодінням.
У XVI-XVII ст. у Франції формувалися ринкові відносини. Цей процес відбувався досить повільно: заважали феодальні пережитки, станові привілеї дворянства і духовенства, відсутність політичних прав у підприємців. Характерною рисою тогочасної Франції було зростання кількості заможних підприємців-буржуа.
Осередками формування нових відносин ставали міста. Так, центром розвитку парфумерії, ювелірної справи, виготовлення скляного посуду, меблів, одягу був Париж, столицею французького друкарства і банківської справи — Ліон. Чотири рази на рік тут відбувалися славнозвісні Ліонські ярмарки, у яких брали участь купці з усієї Європи. Під час здійснення торговельних операцій купці почали використовувати замість металевих грошей письмові кредитні зобов’язання. Найбільшим портовим містом, через яке здійснювалася середземноморська торгівля Франції, залишався Марсель. Водночас зростало значення західних і північних портів, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, — Бордо, Ла-Рошелі, Нанта, Гавра.
Поступово в більшості галузей французької промисловості мануфактури витіснили цехове ремесло. Особливо багато їх існувало в галузі виробництва сукна, лляних і шовкових тканин. На ліонських шовкових мануфактурах працювало близько 12 тис. найманих працівників.
Із розвитком підприємництва й торгівлі у Франції формувалася буржуазія. Вона відігравала значну роль у розвитку економіки, позичала гроші збіднілому «дворянству шпаги», але залишалася політично безправною. Однак що більше зростала могутність буржуазії, то більше вона шукала можливостей впливати на державне життя. Виходячи зі своїх інтересів, буржуазія підтримувала королівську владу в її боротьбі проти старого дворянства за єдність і цілісність країни.
Фрідріх Карл Ґрьоґер. Сім'я буржуа
Г. Коутер. Ярмарок
Проте порівняно з Англією та Нідерландами формування ринкових відносин у Франції відбувалося набагато повільніше, переважна більшість населення, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві.
То кого називали «дворянами мантії»?(усно)
Отже: Реформація у Франції
У 20-ті рр. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні ідеї. Зародження ідей реформи церкви розпочалося в гуманістичних колах. Палким прихильником ідеї очищення церкви був видатний гуманіст Лефевр Д’Етапль (1450 чи 1455-1536 чи 1539), який виклав свої погляди ще у 1512 р.
Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою й необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини.
Тоді ж він розпочав перекладати Біблію французькою мовою.
Лефевр своєю діяльністю підготував Реформацію, хоча сни і не став протестантом.
Великий вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера. У Південній Франції з’явилося чимало прихильників кальвіністського вчення, яких називали гугенотами (товариші). Проте більшість французів кальвінізм не підтримала. Населення півночі країни, у тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю та була символом національної єдності країни.
Король Франциск І упродовж тривалого часу не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей, оскільки під час боротьби проти Карла V користувався підтримкою німецьких князів-протестантів. Проте в середині 1530-х рр. він почав переслідувати прихильників протестантизму. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів, а 35 з них засуджено до спалення. Із 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх II у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну «Вогняну палату», яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків. Але це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції.
Як у Франції називали прихильників кальвінізму?(усно)
Лефевр Д’Етапль
Гугенотський хрест
Гугеноти
Давайте з*ясуємо причини й початок громадянських (релігійних) війн!
На зламі 50-60-х рр. XVI ст. Франція зазнавала тяжкої кризи. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок Італійських війн не виправдалися. До того ж «революція цін» призвела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишався вірними королю й католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння противників.
Однак більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії. Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків протегував король Іспанії Філіпп II, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці. Між цими двома угрупованнями й розпочалися війни, які тривали 36 років (1562-1598 рр.) і дістали назву гугенотських (релігійних), або громадянських війн. їх причинами було загострення релігійної боротьби між католиками й кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50-60-х рр. XVI ст.
Напередодні війни французький уряд намагався проводити політику віротерпимості. Із метою досягнення компромісу між католиками і кальвіністами 1560 р. в Орлеані після 75-річної перерви було зібрано Генеральні штати. Але примирити ворогуючі сторони не вдалося.
Приводом до війни стало вбивство гугенотів у містечку Вассі. Герцог Гіз 1 березня 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 особи та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопило полум’я війни.
Перші десять років не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливові короля Карла IX (1560-1574 рр.). Мати короля Катерина Медичі, підступна й хитра жінка, уміло маневрувала між католиками і гугенотами, домагаючись їх послаблення у взаємній боротьбі. Вона не зупинялася перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї має вплив на Карла IX, Медичі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити всіх протестантських лідерів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона із сестрою короля Маргаритою 24 серпня 1572 р., у день святого Варфоломія.
Катерина Медичі
Варфоломіївська ніч
Катерина Медичі переконала Карла IX, що гугеноти хочуть його вбити. Наляканий король зрадив адмірала Коліньї та підтримав католиків.
Напередодні дня святого Варфоломія між 2-ю та 4-ю годинами ночі 24 серпня 1572 р. закалатав дзвін на Сен-Жерменській дзвіниці. Його підтримали всі церкви Парижа. Це стало сигналом для католиків. Будинки гугенотів було заздалегідь помічено білими хрестами. Їх убивали беззбройними, у ліжках, не шкодуючи дітей і жінок. Адмірала Коліньї було вбито, інших лідерів гугенотів змусили прийняти католицьку віру. Різанина тривала ще кілька днів і в інших містах Франції. Протягом двох тижнів після Варфоломіївської ночі по всій Франції було винищено понад 30 тис. протестантів.
Гаспар Коліньї
Ф. Дюбуа. Варфоломіївська ніч
Розгляньте малюнок. Складіть за ним розповідь про Варфоломіївську ніч.(усно)
У ті дні загальної ненависті до протестантів винятком виявилася поведінка губернатора міста Байонни на півдні Франції віконта Д’Ортеса. У відповідь на наказ короля знищити в місті всіх гугенотів він заявив: «Ваша Величносте! У ввіреному Вам місті Байонні живуть славетні чоловіки і порядні жінки, хоробрі солдати і працелюбні ремісники, які ладні віддати життя за Вашу Величність, але я не знайшов з-поміж них жодного ката».
Наслідки Варфоломіївської ночі виявилися іншими, ніж очікувала Катерина Медичі: війна між католицьким і гугенотським таборами спалахнула з новою силою. Гугеноти розгорнули боротьбу за зміну королівської династії та створили у 1576 р. на півдні Франції справжню гугенотську державу — Конфедерацію з окремими органами правління, податками, військом. Її очолив Генріх Наваррський.
Генріх Гіз
Генріх III
Королем Франції після смерті Карла IX став Генріх III (1574—1589). Відсутність у нього нащадків перетворювала Генріха Наваррського на найвірогіднішого кандидата на престол. Можливість появи короля-гугенота спонукала католиків до активних дій. У 1585 р. було створено Лігу — федерацію католицьких міст. На чолі Ліги став Генріх Гіз, який висунув претензії на французьку корону. До Ліги увійшли північне дворянство й міста півночі на чолі з Парижем. Країна розкололася на дві частини: гугенотський південь і католицьку північ. Обидві частини вели боротьбу між собою й водночас виступали проти короля.
То ж якими були наслідки Варфоломіївської ночі?(усно)
Завершення громадянських (релігійних) війн
Із загостренням боротьби між гугенотською Конфедерацією та католицькою Лігою Франція дедалі більше поринала у прірву безвладдя. Король Генріх III виявився неспроможним контролювати ситуацію. Генріх Гіз вимагав від короля позбавити Генріха Наваррського права на наступництво престолу. Король у відповідь оголосив про розпуск Ліги і викликав до Парижа війська. Гіз підняв народ Парижа на боротьбу проти короля. Повстанці успішно протидіяли військам. Король Генріх III після вбивства Генріха Гіза втік з оточеного Парижа шукати допомоги в Генріха Наваррського. Король уклав союз із гугенотами і з їхньою допомогою здобув Париж. Але невдовзі Генріха III вбив фанатик-лігіст, який сховав отруєний ніж під чернечою рясою. У Франції встановилося безвладдя. Король Іспанії Філіпп II і Папа Римський обговорювали можливість обрання королем Франції іспанського принца.
Налякані ситуацією в країні, дворянство та буржуазія погоджувалися визнати королем Генріха Наваррського, але поставили до нього вимогу навернутися у католицизм. Генріх відповів на це словами, що відразу стали крилатими: «Париж вартий меси!» (меса — католицька церковна відправа) і погодився стати католиком. У 1594 р. він став королем Генріхом IV (1594-1610 рр.).
Гугенотські війни завершилися виданням у 1598 р. Нантського едикту. Католицизм визнавався панівною релігією, але гугеноти отримали дозвіл вільно сповідувати свою віру та утворювати релігійні громади в усіх містах, окрім Парижа. Вони могли обіймати будь-які державні посади. Як гарантію здійснення цієї угоди гугеноти зберігали на півдні 200 фортець із гарнізонами та 25-тисячну армію. Значення Нантського едикту полягало в тому, що він поклав край війнам між гугенотами і католиками, надав гугенотам свободу віросповідання та її гарантії.
Скільки років тривали громадянські війни? (письмово)
Коли було видано Нантський едикт?(письмово)
Генріх IV
Нантський едикт
Піднесення Франції за Генріха IV
Генріх IV дістав у французів прізвисько «добрий король». При ньому було дано лад господарству країни, яке занепало за роки війн, введено нагляд за збиранням податків, податки з населення було впорядковано і зменшено. Французи запам’ятали вислів короля про те, що добробут у Франції настане тоді, коли в кожного селянина в неділю в горщику варитиметься курка.
Наведення ладу у збиранні податків та здійснення заходів, спрямованих на відбудову і розвиток економіки, були насамперед пов’язані з діяльністю першого міністра Франції Сюллі (1560-1641 рр.).
Сюллі вважав, що відновити економіку Франції можна лише за сприяння розвиту сільського господарства. А він почнеться лише після зменшення тягаря податків, сплачуваних французькими селянами. Тому за наказами Сюллі було впорядковано і зменшено стягнення податків із селян, скасовано борги за попередні роки. Завдяки тому, що перший міністр суворо карав за привласнення податків їхніх нечесних збирачів, надходження грошей до королівської скарбниці не зменшилося. Сюллі здійснив й інші заходи: було організовано осушування боліт, держава сприяла поширенню нових культур (кукурудзи, буряків, кормових трав).
Уряд Генріха IV приділяв велику увагу й розвитку вітчизняної промисловості. Ремісників було звільнено від обмежень на розвиток, що накладалися цеховими статутами, створено сприятливі умови для розвитку мануфактурної промисловості. Ввезення іноземних промислових виробів було обмежено, а вивезення вітчизняної сировини заборонялося. Із королівської скарбниці навіть надавалися субсидії власникам мануфактур для розширення виробництва. З’явилися привілейовані королівські мануфактури, що виготовляли шовк, фаянсові вироби, парфуми. Політика, яку здійснював для відродження економіки Франції уряд Генріха ІУ мала характер меркантилізму та протекціонізму (захисту) власних виробників.
Словник!
Меркантилізм — економічна політика доби становлення капіталізму, що характеризувалася активним втручанням держави в господарське життя, стимулюванням зовнішньої торгівлі, колоніальними пограбуваннями і торговельними війнами.
Свою зовнішню політику Генріх IV спрямовував на успішний розвиток заморської торгівлі. За його підтримки було відкрито Східноіндійську торговельну компанію. У 1604 р. розпочалася колонізація французами Канади — експедиція Шамплена створила там першу колонію.
Сюллі
Французькі селяни (гравюра)
Мануфактура (мініатюра)
Французьке судно
Головними ворогами Франції у Європі Генріх IV вважав іспанських і німецьких Габсбургів. Він намагався протидіяти спробам іспанського короля Філіппа II придушити Реформацію, розуміючи, що посилення Іспанії зачіпатиме інтереси Франції. Вважаючи війну з Габсбургами неминучою, Генріх IV і Сюллі енергійно готувалися до неї. Проте в розпалі підготовки до війни Генріха IV було вбито. 14 травня 1610 р. король загинув від кинджала фанатичного католика Франсуа Равальяка.
Що таке меркантилізм? (письмово)
Підводимо підсумки!
У XVI ст. у Франції розпочалося формування абсолютної монархії, яка досягла вершини свого розвитку в другій половині XVII ст.
У ранній Новий час внаслідок змін у структурі дворянства воно поділилося на старе дворянство («дворян шпаги») і нове дворянство (звичайні дворяни і «дворяни мантії»).
Поширення у Франції ідей Реформації викликало в країні глибокий розкол між її прихильниками та противниками, що спричинив тривалі громадянські війни.
Генріх IV швидко відновив зруйноване тривалими війнами господарство Франції, посилив свою владу і міжнародний авторитет країни.
Закріпимо знання (усно)
1. Які факти підтверджують формування у Франції абсолютизму?
2. Які зміни відбувалися у французькому суспільстві XVI — першої половини XVII ст.? Чим вони були обумовлені?
3. Як відбувалося поширення реформаційних ідей в країні?
4. Якими були причини і привід громадянських (релігійних) війн?
5. Дайте оцінку діяльності короля Генріха IV.
Запишіть дати:
1562-1594 рр.— громадянські (релігійні) війни у Франції.
24 серпня 1572 р. — Варфоломіївська ніч.
1598 р. — Нантський едикт.
А тим часом в Україні...
1569 р. — Люблінська унія.
1596 р. — Берестейська церковна унія.
23.11.21 - історія УКРАЇНИ (Для 8-б класу)Тема: Події 1650-1651 років. Битва під Берестечком. Іван Богун.Добрий день! Сьогодні у нас дуже гарна тема. Річ Посполита за будь-яку ціну не хотіла допустити утворення української держави, тому, порушивши мирний договір, який був укладений у лютому 1649 року в Переяславі, почала готуватися до продовження війни. Сьогодні ми з вами розглянемо наступний етап національно – визвольної війни.Пропоную передивитися відео де ви повторите минулу тему уроку і ознайомитеся з новим матеріалом.Перейдіть за посиланням - https://www.youtube.com/watch?v=u4tfiZX_bpk
відкривши посилання
join.naurok.ua
Або зайдіть за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5654969
Немає коментарів:
Дописати коментар